Як живеться незрячим у великому місті?

  • Читати 42 разів

Пресконференція на цю тему до Дня білої тростини відбулася у Харківському прес-клубі. З журналістами спілкувалися Олег Лепетюк – голова Харківської асоціації незрячих юристів, представник у Харківській області Національної асамблеї людей з інвалідністю та незрячий художник Дмитро Дідоренко.

Олег Лепетюк – показав можливості свого смартфону – пристрій описує голосом все, що відбувається на екрані. Це дозволяє незрячим користуватися сучасними гаджетами. Питання за малим – зробити реальний світ в місті таким же зручним, як і віртуальний – у смартфоні.
Корінь проблеми Олег бачить в радянському минулому: «Ніхто взагалі не звертав увагу на проблему людей з інвалідністю. Це стосується не тільки незрячих, а і взагалі, людей з інвалідністю» . Він радить згадати незручні сходи в держустановах, надто високі бордюри і звичку комунальників залишати розкопані котловани та люки без кришок неогородженими. Олег пояснює – змінюватися все почало тільки нещодавно, після ратифікації Україною Конвенції ООН про права людей з інвалідністю: «З’являються звукові світлофори, в метро починають створювати тактильні смуги – по них люди з вадами зору знаходять дорогу».
Проте, головне – це мотивація, пояснює незрячий художник Дмитро Дідоренко. Можливість бачити він втратив у далекому 1991 році. Проте бажання творити змусило його винайти свою унікальну технологію створення станкової графіки - з паперу Дмитро створював унікальну складну систему трафаретів, фіксував конструкцію на ребрі планшета, наносив фарбу, а потім прибирав і замінював старі трафарети - іншими. Технологію назвав «Impossible», з англійської на українську це слово перекладається як «Неможливо». Дмитро Дідоренко говорить – не можна опускати руки, навіть, у ситуації, коли здається, що успіх «неможливий»:
«Хотілось би сказати всім, хто скаржиться на складність життя… В 1994 році я картину продавав за один долар. Я їх малював дві в день – вони обидві у мене лежали зліва і справа, як листівочки. Я знав чітко, що зароблю 60 доларів в місяць, це якраз дві поїздки у наш тодішній Крим».
Сьогодні на рахунку художника більше 60 персональних і загальних виставок. Все це стало можливим завдяки тому, що Дідоренко не сприйняв діагноз, як вирок. І дуже важливо, щоб вироком його не вважали і оточуючі. Замість того, він пропонує створювати таке середовище, яке було б інклюзивним – тобто зручним для всіх членів суспільства.

Останнє редагуванняВівторок, 15 жовтня 2019 13:19